Кринолін це жорстка нижня спідниця, яка тримає спідницю сукні широкою. Спершу це слово означало жорстку тканину з кінського волосу або бавовни: Merriam-Webster фіксує це значення з 1829 року. З 1857 року, за даними Музею Вікторії та Альберта (Victoria and Albert Museum, V&A), так називали й каркасний кринолін: каркас зі сталевих обручів, підвішених на тасьмі під спідницею. Один каркас 1860-х років у V&A має 93 см (36,6 дюйма) в поперечнику.
Більшість відповідей на питання «що таке кринолін» закінчуються на визначенні. Ця сторінка йде далі, до пожеж: що порахували записи 1850-х і 1860-х років і яку сіль два хіміки знайшли 1859 року, щоб муслін не горів полум’ям. Вона спирається на 46-секундний історичний фільм Wearton, застосунку-гардероба зі ШІ, Your skirt swings into the fire («Спідницю заносить у вогонь»). У ньому видно, як каркас гойдається до камінних ґрат. Wearton визначає твій відтінок шкіри за селфі у своєму мобільному застосунку, зберігає твій гардероб і підказує, що вдягнути сьогодні. Ми звірили кожну цитату з оригінальною сторінкою.
Слово «кринолін» спершу означало тканину з кінського волосу
Merriam-Webster називає 1829 рік першим відомим уживанням слова у значенні «тканина рідкого плетіння з кінського волосу або бавовни, зазвичай зроблена жорсткою». В англійську мову назва прийшла з французької, а у французьку з італійського crinolino. Дві його частини це crino, кінський волос, від латинського crinis, волосся, і lino, льон або лляна тканина, від латинського linum.
Жорсткі нижні спідниці з цієї тканини отримали її назву. Друге значення в Merriam-Webster таке: «пишна жорстка спідниця або нижня спідниця з криноліну», а також спідниця на обручах. Кембриджський словник (Cambridge Dictionary) дає значення, яке сьогодні шукає більшість читачів: «жорсткий каркас, який носять під спідницею, щоб вона виглядала пишною, особливо в XIX столітті».
З чого зроблений кринолін?
Каркасний кринолін зроблений зі сталевих обручів, обтягнутих бавовняною тканиною. Обручі підвішені на певній висоті до вертикальних стрічок тасьми. Легкий каркас виконував роботу жорсткої нижньої спідниці. V&A пише, що «„штучний“ кринолін, або „кринолін-клітка“, з’явився 1857 року як бажана й практичніша заміна». Американський патент Е. Ф. Вудворда (E. F. Woodward) 1859 року описує, як була влаштована така спідниця: обручі «з металевої стрічки або дроту, обтягнутих бавовняною тканиною», «підвішені на вертикальних стрічках тасьми». Патент захищає шлейф, доданий до спідниці на обручах. Тому він показує, як зазвичай робили каркас 1859 року, а не хто його винайшов.
Каркаси були великими. V&A зберігає каркас 1860–1865 років, імовірно роботи Thomson & Co., з назвою “A Favorite of the Empress” («Улюблениця імператриці»). Його розміри: 93 см (36,6 дюйма) в поперечнику, 80 см (31,5 дюйма) від талії до подолу і 235 см (92,5 дюйма) по колу внизу.
Метрополітен-музей (The Metropolitan Museum of Art) у Нью-Йорку зберігає кринолін приблизно 1860 року з металу й бавовни. На фото нижче він стоїть на підставці: обручі з обтягнутого металу ширшають від талії до подолу, а вертикальні стрічки тасьми тримають їх на певній висоті.
Чому криноліни так легко загоралися?
Сукня на каркасному криноліні легко загоралася, бо каркас тримав широку спідницю з легкої тканини далеко від тіла, і вона могла торкнутися відкритого каміна. 1861 року тижневик Чарльза Діккенса All the Year Round описав, як піднята рука гойдала каркас і тканину до прутів ґрат. «Цим рухом руки ви раптом гойдаєте вперед сталеву нижню спідницю і так приводите всю масу легкої тканини над нею в дотик із ґратами. За мить усе палає».
Тканина робила небезпеку більшою. В одному випадку, про який All the Year Round повідомив 1861 року, молода жінка «була вдягнена в білий муслін», тонку бавовняну тканину, коли загорівся її рукав. Бавовна це рослинне волокно. Хіміки Фред. Версман (Fred. Versmann) і Альфонс Оппенгейм (Alphons Oppenheim) пояснили 1859 року, що рослинне волокно «передає займання, згоряючи з полум’ям». Вони писали, що тваринне волокно, наприклад вовна, «обвуглюється при дотику з полум’ям, але саме по собі не горюче». Це був їхній висновок 1859 року, а не сучасна оцінка пожежної безпеки вовни.
Сукню, яка загорілася, було важко загасити. Punch писав 22 грудня 1866 року: «Коли сукня загоряється, її неможливо загасити через повітря під нею».
1861 року All the Year Round назвав нещасні випадки з вогнем у жінок «катастрофічно частими». Кольорова літографія приблизно 1860 року з Wellcome Collection показує страх того часу. Широка спідниця жінки горить біля каміна, а інша жінка накриває її червоною тканиною. Напис під малюнком: «Жахи криноліну і знищення людського життя».
Скільки жінок загинуло в пожежах через криноліни?
Записи, які тут наведено, рахують смерті від займання одягу і не дають окремого підсумку для кринолінів. Флоренс Найтінгейл писала в Лондоні 1868 року, що за два роки, 1863 і 1864, «не менше ніж 630 осіб жіночої статі різного віку згоріли на смерть, бо на них загорівся одяг». Це 315 жінок і дівчат на рік від будь-яких займань одягу, а не лише від кринолінів (Notes on Nursing for the Labouring Classes, с. 42). На її сторінці не вказано територію, і це мінімум. Найтінгейл додала, що Генеральний реєстратор записав «значно більшу кількість смертей від вогню» серед жінок, «де спосіб не вказано».
Найтінгейл також дала власну оцінку для «віку криноліну». Якщо цей вік починається після 10 років, писала вона, «то відомо, що 277 життів було принесено в жертву вогню лише за два роки цьому безглуздому й огидному звичаю». Її 277 це дівчата й жінки старші за 10 років із тих 630, і всі ці смерті вона приписала криноліну.
Про роки до каркаса All the Year Round повідомив 1862 року з посиланням на цивільні реєстри Англії та Уельсу. За п’ять років, з 1852 по 1856 рік, у них записано 9998 смертей від опіків. З них 2181 смерть, «як зазначено, спричинена займанням одягу». Це близько 2000 смертей від опіків на рік і близько 436 на рік від займання одягу, для людей будь-якого віку й обох статей.
Цифра 3000 на рік це твердження, а не підрахунок
Значно більше число наводить Punch. 22 грудня 1866 року він процитував неназваного коронера з The Times: «Щороку в Англії та Уельсі 3000 жінок згоряли на смерть». Це більше за будь-який підрахунок із джерел на цій сторінці, але підрахунки не можна прямо порівнювати: у них різні роки, люди й причини, а сторінка Найтінгейл не вказує територію. Жоден із них не дає підсумку смертей від кринолінів. Сам Punch засумнівався в цьому числі в тому ж номері. «До твердження, що щороку три тисячі жінок стають мученицями спідниць на обручах, мабуть, варто поставитися з певним сумнівом». Графік нижче порівнює це твердження з трьома наведеними підрахунками.
Сіль, яка не давала мусліну горіти полум’ям, знайшли 1859 року
Спосіб не дати мусліну горіти полум’ям був відомий з 1859 року. Лондонські газети друкували листи про те, як загоряються легкі сукні й фіранки, і королева Вікторія «побажала, щоб начальник Монетного двору доповів їй про це важливе питання». Начальник Монетного двору, професор Грем (Graham), доручив цю роботу хімікам Версману й Оппенгейму. Вони «порівняли дію сорока різних солей, розчинних у воді». 15 вересня 1859 року вони прочитали свої результати перед Британською асоціацією в Абердині (брошура 1859 року, Wellcome Collection).
Для пралень Версман і Оппенгейм рекомендували сіль вольфрамат натрію. «Розчин, що містить двадцять відсотків, робить муслін цілком негорючим», писали вони. У їхньому досліді оброблений муслін «було зруйновано лише в тій частині, яка прямо торкалася полум’я». Він обвуглювався там, де його торкалося полум’я, і вогонь не поширювався. Це був дослід 1859 року, а не порада з пожежної безпеки на сьогодні: оброблений муслін усе одно руйнувався там, де його торкалося полум’я.
Малюнок нижче це згенерована ілюстрація цього досліду, а не фото їхнього експерименту: звичайний квадрат мусліну горить, а просочений лише обвуглюється.
Хіміки писали, що сіль «запровадили в пральні Її Величності, де її постійно використовують». До 1862 року її «продавали всі наші провідні аптекарі» у флаконах із написом «Вольфрамат натрію, щоб зробити муслін тощо негорючим», під назвою «Рятівний засіб для дам» (Ladies’ Life Preserver) (All the Year Round, 1 лютого 1862 року).
Обробка трималася недовго. Версман і Оппенгейм писали, що солі «треба наносити знову після того, як оброблені тканини випрали».
Чому жінки не користувалися вогнезахисною сіллю?
All the Year Round пояснив 1862 року, що багато жінок не зважали на вогнезахисну сіль, бо вона не робила їхні сукні гарнішими. Це була думка самого журналу, а не підрахунок причин, які називали жінки. Журнал висловився обережно: «Є великі побоювання», що ця байдужість «значною мірою пояснюється тим, що це відкриття ніяк не додає краси матеріалу».
Автори того часу радили й інші добавки до крохмалю. На дізнанні, про яке All the Year Round повідомив 1861 року, доктор Галл (Gull) стверджував, що трохи сульфату натрію зробить легкі сукні «цілком незгоранними, за ціною близько однієї десятої фартинга за сукню». Флоренс Найтінгейл 1868 року радила «додавати галун у крохмаль». Це історичні поради, а не поради з пожежної безпеки на сьогодні.
Старі солі мали практичну проблему. Версман і Оппенгейм писали, що жодна із солей, запропонованих до них, «не здобула прихильності публіки, бо жодна не дає праскі гладко ковзати по тканині». Вольфрамат натрію «дуже гладкий і на вигляд жирний, як тальк», і «ця властивість полегшує прасування, якому всі інші солі заважають».
Кринолін і нижня спідниця це одне й те саме?
Кринолін це один із видів нижньої спідниці: жорстка нижня спідниця або нижня спідниця, яку тримають обручі. Merriam-Webster визначає petticoat, нижню спідницю, як «спідницю, яку носять жінки, дівчата або маленькі діти», найчастіше як «нижню спідницю, зазвичай трохи коротшу за верхній одяг». Кринолін він визначає як «пишну жорстку спідницю або нижню спідницю з криноліну» або як спідницю на обручах. Отже, кринолін під спідницею це нижня спідниця, але м’яка бавовняна нижня спідниця не кринолін.
Що робити далі
Фільм і брошура показують цю історію докладніше.
- Подивися 46-секундний фільм Wearton “Your skirt swings into the fire” («Спідницю заносить у вогонь»). У ньому видно, як каркас гойдається до ґрат, і показано дослід із двома квадратами мусліну.
- Прочитай таблицю на сторінці 27 брошури Версмана й Оппенгейма. У ній є кожна сіль, яку вони перевірили, і причина, з якої вони її рекомендували чи ні.
Ти знаєш свої кольори. Тепер подивися, які речі з твого гардероба їм пасують і що вдягнути сьогодні.